Вчора він був частиною всесвіту, а сьогодні намагався не втручатися у власний космос.
Погасла зірка... Кажуть, то догоріло чиєсь життя, але завтра все одно та зірка появиться на небі. А може й ні... Тільки якщо душа захоче, якщо буде незапиленою, існуватиме вільно, в гармонії.
Небокрай... А де він? Де край тієї суцільної синьо-чорної уяви, яка малює те небо у нас всередині? Край визначають очі. Хочуть - бачать крізь темне полотно власну зірку, ні - залишаються осторонь особистої планети.
Сонце - в центрі, серце - Сонце: пече, руйнує, не підпускає до себе.
Подивившись на вечірнє небо, кожен бачить своє: хтось мрії, інші - невідомість, треті - себе.
... whetever you like, whetever you want, whetever you need - everything is in your arms.
Закрий очі, подивись перед сном у вікно, відчуй небо над собою...
Він просто не мав з ким поговорити. Море - далеко, небо - далеко. Говорив з собою.
Сам - далеко.
Розірвав душу. Половинку відправив туди, решту залишив собі, на згадку про своє існування.
Небо манило до себе, але йому ще рано. Та він помилявся.
Там часу не існує, тому все завжди там вчасно.
Instantes
Завтра буде завтра, а сьогодні вже пора спати.