Блаженство шалу.
Дощ підкрадається тихо,
наче той вовк.
І Вітер
під спідниці шовк
все лізе,
щоб вивільнити крила
всих Жінок.
Так безперервно
пахне Бузиною!
Що хоч бери
і розпускай на грОзи
кОси свОї
й вмивайся тонкощами пелюстОк,
непереборним ароматом зел,
що вибухають на Дощах
своЇм Єством і усією Суттю…
А Небо все танцює камасутру
й за пазуху кидає
пригорщами хмари
аж до моЇх грудей.
Нема людей…
НавкрУги тільки Боги
і крилами пташиними
у дзвони б»ють дороги,
багрЯно,
гладдю,
зашиваючи тривоги
у рівний шов.
Знов кличуть в Путь –
ВестИ і Буть.
впускає Суть
у Кров
Вода й гроза…
Так безконечно пахне Бузина…
Прокинулись зі сну
всі Предки-Бузовіри*,
шепочучи до нас
наспІви, крізь дощі :
Закалюйте ножі
і рівно ріжте Хліб,
надМІру не соліть –
посолено сльозАми…
За спИнами гримить
Теперішнього Мить,
Майбутнє – перед нами,
очищене Вогнем,
оспіване громами,
ОСЬ – Ирієм бринить
пастельними тонами…
Свідомість задощить
Зачата з Бузинами…
І вивільниться в Світ
ДочкАми та Синами,
що були Всім колись,
що знОву стануть нами –
Новітніми Світилами й Світами!
Ходити Перунами
і босими ногами
Родити Ранки
Із Рос й Землі,
Із Сонця і Вітрів,
Із Погляду Тобі
У сАмі вічі…
І розказать,
як пережила нині Вічність…
І вміти передать
Собою
Блаженство шалу
Стиглої Весни
Й
Несамовиту Пахощ сеї Бузини…
*Бузовіри - ще одне імення язичників