Це давно повинно було статись:
Зрозуміли треба розлучатись.
Бо померло в серці кохання,
І на долі лежить розставання.
Ми не можемо жити для доні,
Бо не зміниш стежки на долоні.
З мене вистачить, мені вже доволі,
Все було зроблено з твоєї волі.
Я зробила все, щоби шлюб зберегти,
Але що ж тут поробиш пропали мости.
В тебе навіть не вистачило смілості,
Розповісти все без людської підлості.
Я сильна, бо я жінка, я живу,
І ніколи не здамся горю своєму.
Я витру сльози, і піду далі,
І не треба мені за це медалі.
Я не хочу більше чути слів,
Поганих слів з твоїх устів.
Я хочу на нову сторінку ступити,
І з чистого листка навчитися жити.
Мені лише доню нашу шкода,
Але не в цьому вся біда.
Біда, що не навчились жити,
І горе і любов на двох ділити.
Як не дано, то й не уміти,
Як не хотів, то й не учити.
Я хочу, щоб у твоєї і моєї долі,
З’явилося кохання, щоб доволі.
Хай Бог дарує щастя тобі,
А я прощаю і прощаюсь,
І крапку ставлю я в житті,
Що нашим шлюбом називалось.
Хай наша доня нам простить,
Але не в силах щось змінить.
Прощай, бувай і зоставайся,
А нам пора в нове життя,
де є майбутнє, та тебе нема.
30 березня 2011 р.
ID:
426756
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 23.05.2013 09:36:48
© дата внесення змiн: 23.05.2013 09:36:48
автор: Марина Яковишена
Вкажіть причину вашої скарги
|