Шторм по морю розгулявся страшний,
На хвилях корабель пливе бідолашний,
Не видно землі, вода лиш навколо
І піна, що складається у дивне коло.
Капітан корабля стоїть біля штурвалу,
Бореться з підступами невгамовного шквалу,
У зморшках обличчя, густа з сивиною борода
В змагані із морем проявити себе чергова нагода.
Команда в паніці біжить по палубі корабля,
З надією, що на обрії незабаром буде земля…
Та попереду лиш хвилі та простір морський,
В шумі шторму та вітру чути розпач людський.
Люди ламаються, гублячи останню надію,
Втрачають на порятунок будь яку мрію.
Паніка довкола, чути лише молитви до Бога:
« Почуй нас, і врятуй від усього лихого»
Лише один капітан, не боявся нічого,
Стояв на посту, не втрачав розуму ясного.
Він знав, що в його руках усіх порятунок,
Із морем вкотре зводив власний рахунок.
Здавалося захопить корабель безодня морська,
В якій демон живе, і сила його нелюдська…
Та раптом в далині промінь надії у вигляді маяка,
А за ним крик : «Нарешті, панове земля».