Дай йому щастя справжнього, Боже,
Від злих людей його захисти.
Хто не любив, зрозуміти не зможе
Але як ніхто зрозумієш все ти.
Я більше для себе не буду просити,
Все, що потрібно тепер в мене є.
Був час я хотіла когось полюбити
І ти відповів на прохання моє.
Тепер не за себе щоночі молюся,
Про свій егоїзм забула давно.
Зустріну його іще раз, посміхнуся,
А більшого, мабуть, не буде дано...
Нехай він сердечної болі не знає,
Хай рани душевні його заживуть.
Коли прийде час, він когось покохає,
А я і одна проживу як-небудь.
Читаючи Ваш вірш, зразу розуміється, що ще лишились люди, які вміють думати про когось крім себе. Мені сподобалось. Головне не зрікайтесь любові. За неї варто жити...
Валерія Донецька відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00