Очі сльозили від перших переживань,
тиск підіймався до меж і беззвучно падав.
Фонтан із болючих, палких, незначних питань
лився потоком і бив, як у травні градом.
Хвора з дитинства, діагноз, як п`ять у п`ять
смішно звучить – незліковний синдром відмінниць.
Гарні оцінки, ще й досі подовгу снять
й тиснуть високі, батьками обмежені стіни.
Кращою бути – і ціль, і проста мета.
Мости будувати, саджати безцінні лаври.
Життя, як уперте дитя, сторінки горта,
бавить емоцій леткі, соковиті барви.
Має, лиш ...надцять, а буде і сорок п`ять,
що ж кожен раз ревіти коліна здерши.
Не дотягнула – дрібниці, знов ніч не спать,
й далі шукати вершини, де завжди перша.