Чому люди так мало в що вірять,
Чому землю не можна відмірять,
Щоб зробити щасливе містечко,
Де б людина змостила гніздечко.
Чому маємо жити ми тут,
Серед кількості трав і отрут?
Чому створено світ лише так,
Що не можем втекти ми ніяк.
Це суспільство, мораль і наука,
Обвели нас як «віти» павука.
Ця буденність, застій і спокуса,
Не помруть від страшного укусу.
Чи ще довго ми маєм боротись,
Буде день цей ще довго молотись.
Чи це все називається жити,
Де навчають кохати і вбити.
Зрозуміло! Це все є життя,
А що довго живе – те буття.
Ми – це люди суспільства свойого,
Обдарованого й вічно живого!!!