Пере свою смарагдову білИзну в розбурханих зливах- дощах,
Матінка природа-Наяда чарівна...Виблискує її краса,
Ллється водоспад з пухких хмар на земні простори, тріпоче душа,
А громовиця- Вакханка гучна, шаленіє з Вакхом на небесах .
Роздирають від своєї пристрасті, чорні хмари ненависнІ,
Палахкотять блискавиці. Мов загартована сталь тече поза край
Енергія сфер...Калатає серце, б’є адреналін по мені,
Відчувається як розливається по жилам, по всьому тілу кайф.
Від цих спекотних поцілунків-спалахів Сонячного світила
Листя зазолотіло, спопелилось посеред оксамиту літа,
Злива змиває з дерев витончені прикраси із павутини,
Срібними краплинами з прохолодою м’яти, цілуючи вуста.
Пахнуть свіжістю ліси й поля, вся природа ожива , ти і я,
Злива така хмільна, що п’яніємо без вина в обіймах завмира...