Стрункі височать тополі,
Поперед церкви блакитної,
До хмар достають поволі,
Сягають мети заповітної.
Перукою листя зеленого,
Ікони ховають підсвічені,
Та шепотом чогось незнаного,
Турбують думки втаємничені.
У затишку тіні довжезної,
Спочили хрести поварбовані,
І з дивної згоди мовчазної,
В прикрасах стоять обдаровані.
А за стіною чагарника,
Синіє дзвіниця старенькая,
І ніби як мушля у равлика,
У небо прямує струненькая.
