Ми приходимо ранком до теплих земель,
До земель чи водойм, я і крихітка.
Я тебе, чарівну, обійматиму в день,
А вночі - нам вже точно не всидіти.
Ми лоскочем тілами гарячий пісок
І взираємо одне на одного.
Я тебе поглинаю... Ковток... Ще ковток
Та й підемо до душу холодного.
Ми пульсуємо серцем до серця. Ти ждеш,
Доки я розпалю в тобі вогнище.
Та замало багаття, - чекаєш пожеж,
Поспішаємо до їх родовища.
Наректи не зумів би своїм дежа вю,
Бо люблю. Бо пишу: я і крихітка.
Ти палаєш в мені не на жарт. Теж горю.
Мене вабить твоя поведінка...