Я простягаю вгору руки
І віддаюся небесам.
Не хочу більше я розлуки
Не вірю більше я вустам.
Я не хочу чути "треба!"
Не хочу "це роби", "це не роби"
Я заздрю хмарам в небі
Хочеш - пливи, а хочеш - не пливи.
О, скільки фраз було почуто!
Скільки пестощів і слів пустих.
Чимало досвіду було набуто.
Як в наш час Людиною зрости?
Після слів отих лайливих,
Після слів, що мають струм,
Мають сенс та не мають крила,
Після слів, що мають глум.
До чого котиться людина?
Поганий нині час настав,
Поводиться немов тварина.
Не хочу, щоб "Чорнобиль" знов повстав.