Коли насолоджуючись життям, то ти майже забуваєш про буденність. І тільки якась тінь біжить повз тебе придаючи якийсь страх перед майбутнім. Тоді тобі здається, що ти ніколи нічого не віддаш. Але потім наступає момент і ти розумієш, що доля завела тебе зовсім не туди куди ти стримився зайти. Чому і для чого так відбувається? – ти не розумієш і відчуваєш майже біль від цього.
І так виходить знов опираючись і керуючись тупими бажаннями, ти забуваєш про все приємне і незабутнє, як тобі здавалось тоді.
Заплутавшись в цій путині ти розбиваєш останню надію-життя. І не вважаючи себе особливим, ти перетворюєшся на сірого і такого як всі.
Буденність білки в колесі стає основою твого життя-незграби на довгі роки, та й на все життя. Страшні озонові дири появляються під твоїми ногами, як тільки ти хочеш зробити крок не залежно в яку сторону, і ти стоїш в колі навколо якого велика прірва. Зі страху ти метушишся і без великого бажання ти обриваєшся і падаєш вниз, і надієшся що це кінець. Але життя-незграби перетворює тебе на життя-приниження, і ти розумієш, що життя-надія пішло від тебе і не повернеться більше ніколи. Повз тебе проходять велика кількість людей, істот, тварин, які не без задоволення витирають ноги об твоє колись гарне тіло.
Ти наважуєшся на самогубство, але надії-життя в тебе вже немає і глибоко переконаний, що в тебе все вийде так, як ти хотів. Халепа, тобі не пощастило і на ці дивні хвилини переконання, бо і це життя тебе лишило, ще з самого першого твого кроку вниз. І тому тобі, як справжньому не вдалому, в задоволені відмовляють і ти різко відчуваєш що життя-приниження це ще не кінець.
І ти впадаєш у відчай...