Мій дід
думав що земля то небо
а тому часто ходив поміж хмар
трави і квітів
городини та курей
і був він як бог
а я біля нього -- як янголя...
А дід казав
що я дідів народ
Він вважав
що я сонце...
А потім
раптом
діда забрала земля
до себе
в саме лоно неба
мені ж залишились в спадок
дідові казки без кінця
і скрипка
з підбитим крилом...
та граю я на скрипці поезії
смичком пера
і мрію іноді
що колись
коли я вже сам матиму внука
скрипка затріпоче смичком в його руках
і полетить
як в руках дідових
Саш, ти мене більше так не лякай, добре? А то я подумала, що вже в маразм помаленьку впадаю...ніби ж ніякому Романтику віршів не коментувала, а тут раптом хтось відгукується
Олександр Букатюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
