Помутніла димом ваша склянка соку.
Тай минулі думи далі лижуть скроні.
Всі вам бажані, так далеко...так високо,
Що ті хто поруч під клеймом "сторонні".
Щоранку, свистає чайник свої гасла.
На обід чи сніданок... лиш овочі мертві.
Сни повільно падуть до неба маслом,
Бо ж не підлягають законам Мерфі.
Вони ховаються у ваших рукавах…
І проливають каву на стільницю зранку…
Згадай про них сидячи на віконних рамах,
І тоді зефірний трепет пройме твою "фіранку".
