Віддавши сил творінню, в сон глибокий
Юнак-творець порине враз удома,
Украде наречену ліжка спокій
В Морфея володіння, знявши втому.
Тим часом будуть пісні в хороводах
На землях, де вершилося вінчання,
Згадають літні пари ті ж пригоди,
Які велись в подібний день діяння.
Майстри зберуться кращі з двох поселень -
Постане за добу вже молодятам
З колод маленька затишна оселя
В пахучих травах, з мохом волохатим.
Внесуть плоди найкращі їхні гості,
В хатину за добу, і покривалом
Із льону їхні мами вкриють постіль,
Що ткали із любов'ю кращі ткалі.
Проспавши першу ніч, проснеться зрання,
Радіючи світанку, наречений,
Вінець вдягне юнак в тріумфуванні,
Всміхаючись усім, немов блаженний,
Із сестрами, братами заповзято,
Омитись зі струмка піде водою,
Йдучи крізь сад у дім, побачить матір
І підійде веселою ходою.
В захопленні від матері появи,
На радощах підхопить хлопець неньку,
"Життя прекрасне, мамо!", - крикне браво,
"Ах!", - мати засміється веселенько.
І дід у вусах посмішку сховає,
Бабуся з ковшем різьбленим тут скаже:
"Наш юний бог, спинись! Попий відвару,
Енергію свою візьми під стражу,
Із трав спокійних пригостись напоєм,
І сили збережи в собі, юначе,
Енергія, не спалена тобою,
Тобі ж через добу уже віддячить!"
І випивши відвар, юнак із дідом
Про сенс життя почне свою розмову,
Про Всесвіт дід історію повіда,
Та скоро сон здолає хлопця знову.
Та чом бабуся внука звала богом?
Чи жінка перебільшила чи ні?
Ні, не збрехала навіть анітрохи,
Достойні Богу дії він вчинив.
Бог Землю сотворив і всяку живність,
Знання вібрав у себе всі юнак,
Від пращурів всі мудрощі, билини,
Призначення творінь пізнав відтак,
Створив з них найпрекрасніший оазис,
Що радість для життя принести в стані,
Майбутнім поколінням щастя базис,
Йому, і спільним дітям, і коханій.
Яке з діянь людських приємне Богу?
Що значуще і краще на Землі
По собі можем лишити з усього,
Ніж райський сад? У мріях ми малі...
Проектом, що юнак доносив людям,
Немов відповідальний здав екзамен
Ділившись першовитоками мудро
Показував знання, що йшли віками.
Своє привніс у власне він творіння,
І гідно оцінили всі почуте ,
Із радістю саджали, з нетерпінням
Дерева й трави в землю добрі люди.
Та заздрості не виникне в сусідах,
Бо кожен вклав старання в те своє,
Бо кожного свій паросточок зійде,
І кожного частиночка там є.
Примножуватись стануть як помістя,
В квітучий сад одягнеться Земля,
Божественним подібне буде місце,
"Це ж Рай!" - тоді побачиш звіддаля.
ID:
442193
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 08.08.2013 19:38:47
© дата внесення змiн: 27.08.2013 13:11:17
автор: Олександр Обрій
Вкажіть причину вашої скарги
|
