Було мені років п'ятнадцять.
Кінця вже серпень добігав.
А щоби в школу в щось убраться,
- Поїдь на ярмарок,- хтось мамі підказав.
Халепа була, що й казати.
Я ріс, неначе, очерет.
І як не бідкалася мати,
Та виліз зад, та й і перед.
Стали малі вже шаровари,
Що, бач, спасали в духоту,
Та й і вони не діставали
До кісточок, хоч мали мести пилюгу.
За них спасибі водіям,
Що про козаків пригадали.
Із ситцю шаровар понашивали.
Самим не паритись і приклад нам.
І пішла мода по селі.
Усі, кого хлопами називали,
У шаровари повлізали,
Хоч дай іще по булаві.
Спасибі їм легким й дешевим,
Та всьому є свій сенс і час.
І парубкам, і першачкам сопливим
Подай штанці, щоб не сміявся клас.
То ж на директора натисли жіночки,
Що б у неділю дав машину.
У кузові поставили лавки
І ген у степ у раннюю годину.
Гай, гай, Каховка, де ти?
Дорога, наче скло, та в кузові трясе,
А холод під одежу пха лабети
Й роса холодна враз накрила все.
Ловили дрижаки, тулилися укупу.
Загрітися однак надії не було.
І раптом хтось, немов у хриплий рупор:
- Била мене мати...,а далі загуло.
А потім ще і ще й не цокотіли зуби,
Лиш пісня по степу під місяцем пливе.
Усмішка красила жіночі губи,
Й ГАЗон на ямах не трясе.
Аж гульк, -Диви, Каховка!
Містечко, так, та все ж мале,
Однак на ярмаркові й голка,
Мабуть на землю не впаде.
Бурлить,шумить і, Господи, кричить,
Блага купить жіноча рать,
А чоловіча - з ранку пить,
Горілку й пиво, й споминає мать.
Однак забудемо про них,
Бо зазива красна кобіта
До пиріжків гарячих і смачних.
І ряжанка рожева вже налита.
Ото вже збили ми оскому
На ряжанці й горячих пиріжках,
Та так, що й повернувшися до дому,
Усе бурчала ряжанка в кишках.
А ярмарок все кликав далі й далі
Й здавалося не буде і кінця.
Нас підхопило й на людському валі
Носило між рядами, мов трісця.
І випхало аж там, поміж худобу.
Тут було вільно й пахло молоком.
І мало хлопство тут людську подобу,
Однак смерділо і л...ном.
Тут хрюкало і мекало й ревло,
Й хвостами хвицяло зіваку,
І, справді, подивитись тут на що було,
І налигач, не раз, упхнули в руку.
Та не купили ще штани,
І треба повертати в гущу,
Однак побачили враз ми -
Везуть на возі рибу великущу.
"О Боже, чудасія, та й усе!"
Звисає хвіст поза мажару,
А голову ж на передку трясе.
Лежало їх усього з пару.
Пороззявляли ми роти.
Усе питали: -Що за риба?
Казали в натовпі: -То щупаки,
Та не бреши, яка ж це риба.
- Скажіте, дядьку, що за риба?
Мо, то карась? - п'яненький белькотав.
Вхопив за хвіст і за мажарою подибав.
А що за риба, так ніхто і не вгадав.
А ми потрапили у ряд молочний
І торгували тут гладенькі жіночки.
Хапали нас очима в паволоці,
Одягнуті у білі запаски.
- Ах, молоко,одна сметана!
- А масло, гляньте, смакота!
- Беріть у мене ряжанка рум'яна!
Ах творіжок, мов Арарат-гора!
Тікали ми подалі від спокуси.
Казала мама: -Проїмо й штани.
Забігли ген, а там качки і гуси,
І кури голі геть, і ноги догори.
А далі, мати рідна!, поросята
На тацях й рильця не в пушку.
Рожеві, наче ті дівчата.
А далі риба смажена й таранька у мішку.
А далі - пиво, пиво!
Навколо хлопів, наче мух.
В уборочну на поле б теє диво,
Та, мабуть, збило б це планети рух.
"Ходімо, синку, бо зостанешся безштаньком,
Та й сонце, ген, дивись, і зовсім на верху"
Полізли в гущу за якимось дядьком,
Та вперлися в стіну людську, глуху.
Довгенько ліктями дорогу прокладали.
Дісталися нарешті у той ряд,
Де всяке шмаття продавали.
"Де ж тут штани, не розбере і кат"
Однак знайшли, лежало їх нівроку.
Усе "сам ший", та то вже не біда.
Ще можна було їх узять у руку,
А от примірять - "нікогда"
Як не тягнула мама їх до п'ятки,
А наперали так,що й Боже мій.
Нарешті зміряла шматком мотузки,
Що дома нею зміряв зріст я свій.
"Не дорого й дали" - казала мама.
тепер щось купимо із їди.
Та з грішми була справжня драма -
То ж ліверної ми купили ковбаси.
Та то пусте, я тішився штанами,
А ще ж сандалі взяли із свині.
Й не було в світі кращої від мами,
Так ярмарок сподобався мені.
ID:
442667
Рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата надходження: 11.08.2013 13:02:22
© дата внесення змiн: 11.08.2013 13:02:22
автор: Павлусик-Кузмяк Олег Мико
Вкажіть причину вашої скарги
|