Я - жертва суспільних благ
Я – жертвую свої блага на привілеї поета.
Жертвую кожному усі наявні довіри
і в цьому моє щастя жити зараз, а не колись.
Я витривалий у стосунках та взаємних зобов’язаннях,
тому радісно нидію у непривласненій мережі
заради обігу своїх інтелектуальних надлишків у думках.
Відтак я, неперенасичений комунікаціями,
при складанні договорів між авторами-власниками.
Скнію на відчуженій власності слів, бо я – поет.
Животію на безпечних резервах та консервах.
Живу без сальних і потових залоз у чистоті,
бо маю соціальну потенцію на будь-які вірші.
Я – регулятор у прийнятті рішень інтелектів,
тому непривабливий для пройдисвітів
із державних та банківських установ.
Нав’язую волю свою тим, хто добре
Розуміє енергетичні проблеми у привласненні
якнайбільшою частини сукупних благ
і соціальних статусів з великими привілеями.
Я, справді, поет, бо паную у різних зразках
свідомості, емоцій, ейфорій, екстазів, нірван.
Я, справді, загрозлива міра для домінуючого
капіталу грошей у сфері обігу та обміну думок,
бо володію великим ресурсом добрих слів,
якими постійно жертвую усім тим, хто
не привласнює суспільні речі на периферії,
діставшись центральної ієрархії влади
у розподілі надлишкових благ на саму себе.
Я граю словами на виграш з тими,
хто завжди нав’язує своє розуміння
після задоволення потреб на свободу слова,
легко управляє сурогатними видами
інтелектуальної власності на мої твори.
Я думаю, що вам зрозуміло, як керують долями.
Ось чому я - неугодований на державному салі,
а суспільний, беззахисний поет із Вінниці.
