Ненормально це нормально. Аномально то теж нормально, так затверджували ненормальні. І це розумієш сам, коли із ароматизованого натовпу вириваєшся і заходиш в кімнату, де повинен бути водій, щоб спитати чи можна чи не можна, а його нема на місці, десь напевно спочив на узбіччі, бідолаха, хоч би записку залишив. І в ритмі пролітаючих на скрізь доріг, згадуєш, що він ненадовго, вже ніхто не скаже коли саме, вийшов у потойбіччя, почитати ще одну пляшку енергетичної отрути. Це не провокація щоб засуджувати зловживання. Ми всі робимо речі дивні для нас і всіх. Читаємо, палимо, чудимо, маримо, згадуємо, втікаємо і ще багато іншого у відведений на то час. Але вийти на швидкості і залишити салон без всякого на то натяку, то ви мене вибачте шановний, це вже більш ніж ненормально, ви пустили довірений вам народ у пастку. Той ні в чому себе не підозрюючи відповість, - «я один а вас он стільки і ніхто не зміг сісти за штурвал. Тому цілуй мені ноги і п'ятки і всі п'яті точки, і тоді поїдемо далі, тільки-но досьорбаю останні краплі, свого життя», гордо випльовуючи скупчення мікроб на спекотний асфальт. Плюнув, сів і заснув від передозування отрути в організмі. Цар, хай йому грець. І тут, проявив свою не нормальність. Тієї ж секунди, занепокоєні жителі так би мовити транспорту шукали вмикач автопілоту, в інстинкті самозбереження. І очевидно, через один два кілометри отримували, хто закриті, хто відкриті, а хтось просто переломи. Всі із-за одного. Ця нерівність і знімає з запобіжника та зриває чеку з здорового глузду. З кого запитають? Хто буде каятися? Не нормальність зашкалює. В черзі стоять ідіоти, ще кращі її організовують і тримають, а чи варто там стояти. Чи вартий того час. Чи варті інші страждати за просте нахабство та запаморочення одного чи масового скупчення одних, чи варті вони бути в рабстві на користь вельможам. Вони - це пасажири, а ненормальні - це всі. Що тут вже казати. Хай вибачить мене мій мозок, хай ображаються очі, я це бачив, я все сприймав, і був з ними. Не нормально - це повинно бути аномально, але ж ні, навпроти, що зовсім не радує. І те протирічне «ні» набирає оберти.
ID:
444586
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 21.08.2013 17:13:04
© дата внесення змiн: 21.08.2013 17:13:04
автор: Максим Жембровський
Вкажіть причину вашої скарги
|