Вулиця закінчується іншою вулицею, відкрита пляшка закритою, старий новим, і так далі, продовжується нескінчена павутина. Аналогічно і день змінювався на ніч. Тільки в них були свої павуки в голові, на яких жодне моє вчення не діяло. Вони щільно товаришували та глибоко заходили. То він був зверху то вона, хто знає чим вони там ще займалися. Коротше, так і йшов безкінечний рік. В його основі лежали німий диктофон, жадібний олівець, монітор проїдавший очі, бездротовий механізм - тіло з ненадійністю і ще багато зайвої календарної потреби. Це був багатосерійний брухт порізаний на кадри і випущений на всесвітній екран тим самим вікном, що клялося тримати у секреті всі безглузді хвилини. Камера, мотор, кіно почалося, режисер вливає в себе свою ж слину, запиває її кавою, чіпляє, інколи, помічницю, створюючи плани на свою голову і страшенно боїться дивитися в зал. Хто був глядачем? Птахи? Літаки? Чи може Ероти? Ніхто. Ніхто - це незацікавленість ні в чому між двома чи більше особами чи предметами. Ніби і візуально існують, на картинці, але з ефектом дзеркального скла, коли кожний у своєму вакуумі. Навіть "вибачте" в адресу протилежного не лунає. Просто далі і далі, кроки рахують байдужість. Зачекайте, постійте, куди ви, кричали один одному невідомі. У відповідь лиш звук автомобілів різних протягів, і все. Звичайно ж, вони нам ніхто. А ще є хтось. Хтось - це може бути знайомий, друг, товариш по чарці, так названий друг, ворог і інші скалки. З "хтось", ще можна поговорити, вони багатофункціональні. Тобто з кимось можна поговорити. І ці хтось і ніхто часто були відвідувачами без запрошень, за цей безкінечний рік. Ніхто перемагали. Ближче до апробації і по її закінченню, було ухвалено рішення, що потрібно знайти ту необхідність яка потребувала активності, сучасності, спільного розвитку. Кандидатури пропонували, і тигриці і вовчиці, горді та на високих підборах і навіть зовсім дури. Але утверджена була не відповідна всім тим критеріям моя нескінченість, моя вулиця, і згодом була підписана угода на союз. У такому випадку, сказавши «а» говори «б», сказавши «б» говори «в», і так вниз по алфавіту, поки не дійде до «я». А я не хочу бути останнім, подумав собі. Подумав, що угода це не шлюб навіть не вирок. Тож не вигадуючи історій про невдале кохання, під впливом білого місяця, і з ним разом провели кремацію і закінчили. На таке шоу зійшлися всі, нічні та вранішні сусіди-вурдалаки. Після цього дійства, тримаючи дистанцію, подібно небу, зіркам, сонцю, по відношенню до землі, дозрівав на підвіконні. Вони тримаються на відстані, тому і земні створіння люблять їх, за їх недосяжність і насолоджуються ними, бо як тільки об'єкт стає досяжний, біля нього виникає війна, кров, потерпілі, перемога, корисливість, постійність перетворюється в залежність. Залежність перетворюється в звичку. Від якої пахне коханням але то не воно, а хімічні барвники які шкодять здоров'ю. Отже від звички до ненависті один крок. Потім важко. Так безкінечний рік добігав кінця. Я бачив його фінал, чув прощальний марш. Прощальний марш «Там'янки», і ще її декілька танців і поцілунки закриють завісу. Ось вже на ранок, в останній день безкінечності, за любки подивлюся на метаморфози та їх анти. З великим задоволенням прокинуся раніше, щоб побачити як я прокидаюся. І в післямові написати, класичним закодованим почерком: тут був диктофон, олівець, монітор, тіло і де що нове, кремація, і закінченість.
ID:
445430
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 26.08.2013 10:10:21
© дата внесення змiн: 26.08.2013 10:13:15
автор: Максим Жембровський
Вкажіть причину вашої скарги
|