м`якою
мітелочко-ю
із воло́тець очерету торішнього,
обережно-неспі́шно,
обмітає княгиня
невагомо-сап`янові пелюстки́
то́нкого теплого пилу –
що
розпаші́ло-розво́гнені по́льки і гопаки́,
ані чуть не шкодуючи жару на закаблу́ки,
на червоні-зелені шевро́ві і хро́мові чобітки́ –
шалом нестримним своїм – од глиняної долі́вки
здійняли́-натруси́ли…
обмітає…
обережно-неспішно,
порох-пил із верстака́ дубового,
майстерно горі́шиною
інкрустованого,
із давніх часів
химерно потрі́сканого,
лако́ваного…
княгиня-дружина, княгиня-молода мати…
має роботи – край непочатий:
порфі́роро́дним своїм
князю й княжатам
власно́ру́ч су́кна-поло́тна тка́ти,
кроїти-шити,
золотом-пу́рпуром гаптувати,
я́хонтами прикрашати…
поназліта́лись
у ткацькій справі помічники́ –
дрібні-невидимі павучки́
і паву́чки,
із туману-ку́же́ля прядуть нитки́-
павути́нки:
снують-осно́вують срібну основу
на раму лісу, прозірно-соснову…
…скінчилися танці,
безтурботні і запальні́:
довшають ночі –
коротшають дні…
княгиня-жона…
пальчиками
тендітними
вільно зсу́кана пряжа:
від обІймів тепліша,
од любовних ніжностей м`якша –
полотняна сорочка біла наті́льна княжа…
а поверху друга – яскрава і розмаїта,
із паволо́ки заморської і оксамиту,
доокруж горловини – по ви́коту
золотим гаптуванням розшита…
…як же пасує тобі
гаптований злотом і пурпуром стрій,
княже коханий мій…
як прилягає щільно
до теплого тіла твого́,
атла́сно-шовко́вого,
мною виткане полотно…
на перехрещенні кожному
нито́к-думо́к –
любов-но
княгиня-молода мати…
вечорами і ранками недосипа́ти –
на верстаку́ дубовому,
часом і пряжею відполіро́ваному,
ритмічно сту́кати –
щорічне ткання́
любим княжатам на пишне вбрання
тка́ти:
донькам – берізкам-верби́цям –
золота парча до лиця…
кожному княжичеві-синочку –
клену, ясену і дубочку –
дивити́сій – злототкану туні́ку-сорочку
пора справляти…
кожнісінькій лЮбій дитині –
по обмере́женій золотом суконній свитині…
а горобині й калині –
ще й наплі́чники-комірці́,
хай червоніють оздоби-рубіни –
ярі́ють і княжать на сон-ці!
собі ж княгиня – кохана жона і молода мати
справить пишну пурпурову далма́тику,
на голові – завІй синій і вінець із діамантів-рос…
…а свекрусі – білий о́брус
у подарунок ви́тче…
і білу-білу,безпро́сипно-білу намі́тку:
посередині неживу́ квітку -
сніжинку
білу, довершено-ви́тончену
29.08.2013
Буяння фантазії і водночас дивовижна проглядається дбайливість ніби це не стільки осінь-княгиня майстерно витворює а Ви, Валю, для своїх близьких серцю...
Незвичайна і надзвичайна Ваша Поезія! Казково-Образно-метафорична, як картина, змальована яскравими фарбами до найменших деталей.
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
...якби я була художником - мене "класифікували" б - рисувальником: це коли виписується усе до найдрібніших деталей - кожен листочок окремий, кожна голочка на сосні, кожнісінька пелюсточка на найдрібніших квіточках...))) як Шишкін, наприклад...))) врешті, деталі роблять наш світ різноманітним... інакше все зводилось би до схеми... скажімо "людина" - це схема... а от деталі роблять кожного з нас неповторною індивідуальністю... як, знову ж таки наприклад, "лінійні малюнки" на подушечках пальців...
...так я дякую Вам, пане Вікторе, за цікаву і щиру розмову нашу - так... "на кожному перехресті ниток і думок - любовно"...)))
Зачитуюся...У Вас княгиня і умілиця талановита,і по-простому турботлива...Весела,та серйозність свою не губить.Такою живою виглядає,справжньою! А з іншого боку ніжно-тонко,зовсім наче на підсвідомість,віє українським...Стільки краси княгиня робить та має,але думаю,що ні вона,ні її дітки,ані князь не полюблять більше осінь,аніж весну, навіть через золоту одіж!
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
люба пані Любо! як гарно Ви мою княгиню прийняли і сприйняли - прочитали-почули-відчули... віє від неї українським - саме так... це наша княгиня - і багата, і красива, і турботлива про всіх, і - все сама вміє і робить, бо НЕ НАЙМАЄТЬСЯ І НЕ НАЙМАЄ... хіба зігріє князя ТАК натільна сорочка, яку чужа і байдужа рука витче і розшиє... ні, ТАК не зігріє...))) отак я бачу істинну владу порфірородну князівську - коли самі роблять усе для себе і для ближніх своїх - своїми руцями і серцем своїм... одне слово - сімейно-родовий устрій... Княгиня моя - господиня справжня, як і осінь - господарює вже... і Ви точно висловилися, що золоте ткання нікому із роду княжого не здасться привабливішим, чим весняні ситчики - живі і спонтанно-веселі, щасливі, просто-природні...
дякую Вам ще раз, і за те, що "читали повільно", бо "проскочивши" поспіхом по рядках... тут у мене мало що "до купи зв"яжеться"... )))