Осінь за вікном сльозами-фарбами
Жадібно вкриває свій портрет,
Тугою дощів з душі загарбала
Сонячного літа силует.
Вітер, як погонич, кіньми-хмарами
Рясно застеляє неба синь,
Зливи із вітрами ходять парами,
Наче свита графів і графинь.
Сонце шле тепла слабкі промінчики,
Влади утрачаючи кермо,
Сонячна пора на голки кінчику,
Літо чує холоду ярмо.
Трішки ще побудь, нехай і "бабиним",
Стримай відцвітаюче тепло
Диво-павутиння міріадами,
Стиглим виноградовим стеблом.
По міській алеї, щедро встеленій
Листя покривалом золотим,
Я іду - в душі моїй ще зелено,
В душу не впускаю холоди́...
5/5+++! Гарна осінь, сподобались образні метафори. Особливо оця:
"Зливи із вітрами ходять парами,
Наче свита графів і графинь."
НАТХНЕННЯ ТА ВДАЧІ І НЕ ТІЛЬКИ ОСІННЬОЇ ПОРИ! ГАРНОГО НАСТРОЮ!
Олександр Обрій відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00