Якось шукала я косметику.
Звичайний олівець для брів.
У вірші цьому не впадаю я в патетику,
Не возвеличую любові слів.
Банально, знаєш, та надію втарила,
Коли я загубила свій старий:
Його колись ще моїй мамі радила
Якась знайома й був він дорогий.
Я кожен ранок, була ближчою до відчаю,
Коли підводила тонесеньку брову.
Бо знала: буду в світі суперслідчою,
Але такого більше не знайду!
І не тому, що так мені хотілося,
Й не думайте, що я прибита на цвіту.
Пройшли роки і фірма та закрилася -
За гроші й величезні не знайду.
І можна б було замінити сотні-сотнями,
І не робить собі в житті дурних проблем.
І ви, я думаю, шановні, згодьтеся,
Не була б це дилема із дилем.
А я ж хотіла ідеального...
До нього звикла. Він ж моє! Моє!
І був цей ранок гірший від печального:
Перевертала всю кімнату. "Де ж він є?!"
Посумувала трохи і змирилася.
Я ж знала - я такого більше не знайду.
Я не шукала навіть. Я лишилася
Тої затії. Й в мазин іду.
" - Ось фірма є хорошенька – «Алхой»"
Втішала продавець. Вже другий магазин!
" - Та байдуже! Лише відтінок треба той."
"- Коричневий? На жодній із вітрин."
Ну, Боже мій, невже така проблема -
Коричневий звичайний олівець???!
Як виявилось - так! Отам якась емблема…
І я пішла до магазину навпростець.
"- Цей темний, цей рудий, цей не коричневий!
Гаразд, давай ваш "Хорошенький Алхой"!
- Оцей дорожчий, подивіться, дівчино..."
Я не повірила. Та це був він. Та це був Той!!
Такий як мій, такий самісінький,
Лише новий і довгий, ну а так - близнюк!
Шукала ранок я його цілісінький,
Тож вихопила в продавця із рук.
І знаєте, таке в житті трапляється:
Банальний приклад - ми шукаємо проблем.
І руки, часом, з горя опускаються,
Від нього ж люди моляться на Бога і тотем.
Коли зневірений ти сам себе зрікаєшся,
Бо впав тягар на плечі й не буває важчого.
Йдуть геть? То відпусти! Ти не зламаєшся.
То все трапляється до кращого!