І ніч. І темнота. І сум.
І холод зір. І ясність дум.
Душі напружена струна,
Ще мить - і порветься вона.
Схвильований стук серця,
Ще порух - і заб'ється
Живіше, палкіше.
Не вистачає тільки дотику руки,
Що поведе у сповнені краси світи,
Що доторкнеться і сколише душу
Та літня вже прийшла пора,не знаю, а покидати мушу,
Казати до побачення,а,може, і прощатися.
А серце хоче знову посміхатися,
Ловити промінь щастя,
Забути всі незгоди і нещастя
І під солодким подихом кохання
Обрати путь свою навмання.
Серце не прагне розставання,
А мріє про любов в надбання.
Якби метелик зараз знав,
Я впевнена, він все б віддав,
Аби побачити ту мальви ніжність,
Аби поринути із нею в вічність
Все тисне серце,мучиться,болить,
А я все думаю,не знаю,що робить.
Піддатись почуттю і захопитися,
Чи полишити і в морі сліз втопитися?
Йти далі чи обернутися назад?
Самотності і суму водоспад?
Чи знав метелик,що малює він,
Чи просто не було інших сторін?
А мальва все чекала,тремтячи,
Криштальні сльози сиплючи.
Не вічні лиш вона і він,
А час іде,час прагне змін.
Залишеться лише сум'яття крил,
А замість квітки - бузковий пил.
І місяць. Зорі. Й жаль.
І тиша. І ночі темної вуаль
