«О, как в сем мире неуютно» -
роптало Дерево… В ветвях
гулял матерый и распутный
буран, как царь, – в семи ветрах…
И Дерево покорно гнулось,
склоняя ствол к сырой земле...
Ветр хохотал. Так нагло, гнусно
неистовствуя в серой мгле…
Но Бог увидел неподобство…
Приказ Бурану мигом дал,
ибо имел над ним господство…
И Древо стало, что хрусталь!
… И потянулись к небу ветви!..
Листва залепетала вновь:
спасибо, что Ты нас заметил
и нам послал свою Любовь!
28.10.2013
__________
В стихотворении использованы
комментари Людмилы Дзвонок
к «Балладе о ветре», изданной
ранее (stihi.ru; 09.01.2013)
__________________________
( п е р е к л а д )
«О, як не затиштно на світі» -
жалілось Дерево… В вітві
бешкетував бешкетник-вітер,
що потонув в жаскій пітьмі…
І Дерево в покорі гнулось
і припадало до землі...
Шквал реготав... Нароком гулко,
акомпануючи імлі…
Та Бог угледів все із висі.
Наказ Бурану миттю дав,
щоб вгамував свою він пристрасть,
бо над вітрами владу мав...
… І простягнулись в небо віти!..
Листи залопотали знов:
«Cпасибі, Боже, що примітив
і нам послав святу Любов!”
28.10.2013