Знаєте ті дні, коли прокидаєшся, п'єш, чай і одразу прибирати. Сьогоднішній ранок, був саме такий...проте зовсім цікавіший.
Не дуже втішні події минулих днів, змушували мене приводити до ладу свої нерви. І ось кілька днів в цьому мені допомагали симфонії Амадея Моцарта.
Струнні пронизували душу, а я витирала пил, проте з посмішкою на обличчі. І тут в один момент я зрозуміла, що прокидається місто, ну вже по справжньому . Сусіди зверху почали гасати збираючись на роботу, зліва поступово наростала сварка, з правої стіни було чути, що сусід поставив прати речі, а з-за вікна будівництво заводило свою мелодію. Ці всі звуки урбану в одну мить поєдналися з симфонією, час ніби зупинився, а все навколо жило. Стукіт відбійного молотка підігравав голосистій сусідці, що кричала на чоловіка, а пралка, що гарчала мов лев у сусіда, чудово підсилювала стукіт підошви сусідів зверху. В одну мить велична музика Моцарта поєдналася в неймовірно живу композицію із звуками нашого будинку. Весь цей прекрасний музичний танок, не дратував, не давив на вуха, а лише ще раз показав життя. Ось воно, поряд, таке шумне та галасливе, таке поспішне, та будуючи щось на майбутні, водночас завбачене.
Ця музика, ці люди, та все навколо разом створили неймовірно чуттєвий момент. І через такі моменти хочеться і посміхатися, і танцювати, і працювати....і взагалі обіймати життя! Дякую, Амадей, за музику*
