Ідучи по вулиці, де поряд лише багатоповерхівки і сніг – не звертай у провулки, щоб не узяти на себе гріх вбивства. Курити сигарети – це просто, як два плюс два, а що далі? Стояти за рогом, аби не зустріти проблему, що в’їсться у шкіру? Чи зняти увесь одяг і бігти у темряву, потім навпомацки шукати виходу і врешті решт зрозуміти, що його нема? У цьому й полягає сутність безвиході, коли сидиш у порожній кімнаті, коли холодно, коли ти – у в’язниці.
«Головне не те, вб’єш ти чи ні, а те – чи зможеш вистрілити» - останнє, що встигла промовити перед пострілом. Він не мучився довго. Вмер одразу. Звідки узялись усі ці міліціянти? Добре, що усі докази одразу були проти мене. Я переживу ще одну ніч, день, тиждень, рік, життя… Так, ним можна пожертвувати, адже, кому воно потрібне? Мені? Ні.
П’ять років ув’язнення. П’ять безкінечних тисячоліть. Повністю занедбана зовнішність. Шкода, але тепер вона притаманна мені.
Він не мучився довго. Вмер одразу. Єдине, що пам’ятаю – це наляканий погляд. Ніколи не потрібно псувати мені настрій або ж просто дразнити мої нерви, яких й так немає. Він поплатився. У моєму серці нема каяття, так, це є безчесно, безсовісно, аморально й гнітюче… Зігнати злість на безневинному, наївному хлопцеві було недоречно й по дурному, але, що зробиш – таке життя. І я навіть не знаю де його поховали…
Час невпинно рухається вперед. Місто змінилось. Люди стали іншими, а я, напевно, ніколи уже не буду кращою. Єдине, що мені залишається – це поїхати кудись у пошуках нового життя, нового вбивства. Тут, вдома, я не знаходжу більше таких людей як він. Шкода.
Шукати у пристрасті зорі, що заховались в тумані ночі – це романтично, коли ти десь у полі. Стоїш. Потім з криком розганяєшся – біжиш і прямісінько в ліс, поміж дерев до прірви. Уже хочеш упасти, але зупиняєшся – будеш жити.
Сни, як і думки, мають звичку матеріалізуватися й поглинати тебе до самих кісток. Мурахи пробігають по тілу. Холодно? Ні, я давно уже не відчуваю такого. Є лише нестримне бажання крові.
Вовк? Скоріш вовчиця, що втратила своє немовля, свою любов, щастя, надію й життя.
Нестримне й нестерпне це бажання свіжої крові. Потреба у важкому диханні жертви, її конвульсії, крику від болі й наляканих, уже до останнього, очах.
Метрополітен був порожній. Скрізь порожні пляшки, сміття й десь там, біля східців, спить бомж. Добре, що з колишнього життя залишились добрі знайомі, що дістали для мене довгоочікуваний револьвер. Так, немає нічого краще ніж знати, що твоя сила знаходиться у твоїх руках.
Дивний мужчина був напідпитку. Виглядав приблизно до років сорока. Засмальцьована рубаха, старі протерті джинси й кеди. Дивний вигляд, але що тільки не побачиш вночі у цьому великому Києві.
Він йшов впевнено, хоч його ноги відверто пручалися. Виглядало доволі смішно. Я слідкувала за ним доти, доки він не присів на холодну підлогу метрополітену.
- Цигарку маєш?- запитала.
- Що? Яку цигарку? А, так – так – так… - він розгублено й сонно пробурмотів, а потім незграбно поліз до кишені й дістав уже понівечену пачку цигарок.
- Дякую. Що святкуєш? Додому не збираєшся?
- Святкую я, дорогенька, розлучення… - з посмішкою сказав, - мене дружина покинула.
- А ти видно не радий, так?
- Чому ж? Радий, просто… Шкода її, нещасну. Вона ж без мене… - махнув рукою.
- Що без тебе? Не знайде іншого чоловіка? Чи буде шкодувати, що покинула тебе?
- Ні, знайде… Вона ж у мене така гарна – гарна… була.
- А ти її кохаєш?
- Так, кохав… Точно пам’ятаю, що кохав.
- І? Ти не хочеш її повернути?
- Я й не намагався… Вона завжди все вирішувала…
- Можливо ви б і не розлучились, якби ти вирішив цю справу і наважився її залишити, а?
- Ти будеш мене вчити?! Пішла з відси!
- Ти сам винен у своєму горі.
Він підірвався з місця й ударив мене по лиці. Я впала.
- Ти, хвойдо, думаєш, що розумна?! Та що ти знаєш про мене?! – уже був розвернувся й попрямував до виходу. Мені знадобилась хвилина, щоб прицілитись йому у потилицю. Адже не важливо вб’єш ти чи ні, важливо – чи вистрілиш ти. І я вистрілила.
ID:
457623
Рубрика: Проза
дата надходження: 30.10.2013 23:24:29
© дата внесення змiн: 31.10.2013 21:11:32
автор: Вероніка Стрельченко
Вкажіть причину вашої скарги
|
