Внизу – туман, дорога, Сколе.
Тут – від прозорості прозрів –
Самі ліси на видноколі,
Що скалять ікла стовбурів,
І вигинають горам спини,
Регочуть, дмуть або пищать,
А ми йдемо аж на вершину
І нам у лісі - благодать.
Та ще на стежці по коліна
Насипав листя бук старий…
І ми бредемо безупинно
У далечінь, де видно Стрий.
А ми – потомлені і вільні,
А нам би – сонце в рюкзаки,
І крок у крок за вітровієм
Скидати зношені роки.
Збудивши всіх тутешніх охів,
Кричу «Бувай!» у неба дзбан,
Та забуваю клаптик моху,
Листочок бука і … туман.
