Вечірня поза - поза в чаті. В реальний час це актуально і стало так банально, хто б міг подумати голодний текст емпірично заміняє секс. Він камінь який готовий потопити стрес, у океані фраз, у ніжних паузах. В такому плані потаємно затягнув в кайданову рутину цей екран. І що тепер, і хто кого, і хто в фіналі скаже «а», і з ким дійде до «е», «ну да», зі сенсом безкінечні насолоджування «па-па», «шмяк-шмяк», «хрусь-хрусь», і тому подібне. У позі цій немає днів з яких складаються роки. Бо смайли, символи, байти, мегабайти не знайомі із поділками на сонячній шкалі. То електроні віруси. Вони з екрану погрожували смертельним «ні», - «нікуди не тікайте, сидить в мені». Але в вечірній позі є й свої плюси, тут вчасно можна бути поруч і в той же час розтягуватися у дивовижні відстані, кілометрові знаки, я тут я там, і за кордоном і перед тим кого ще навіть уві сні не знав, та не бажав. Таким чином захоплюємо ми собою і тобою території симпатії. І огороджуємо їх своїми принципами. Ще можна плавати як вільний морський коник але в акваріумі без рідини, ковтати ноти кислороду, кімнатної закритої нудьги. Знаходити у репліках чи краще в статусах загальну характеристику душі. Її кохати, саме ту яка з душею зв'язана в уявному вбрані. Зачато було в чаті спілкування й дорога до знайомої біди. Зачали так би мовити дитину, і після цього як завжди в кущі. Я спати. Бо вже ранок. Нівроку стало бути в позі чатом. Я поза ним.