Місто з пам'яттю (На пасквіль Іо. Бродського молодій Україні)
Ні хорея, ні худи́х спондеїв,
В астені́ї астрофі́чні ри́ми.
Кля́та Му́за не надме́ й еле́гій,
На Сіо́ні стру́шує кили́ми.
Ну і хай ковтає пил мізе́рний,
вті́шитись без неї зна́йду змо́гу.
Вчо́ра вда́ло завіта́в Михайло,
нині жду Шевченка на підмогу.
……
Не зав’януть очі на свято́му.
Нам, чуба́тим, Дніпр вові́к не спи́ти.
Хоч би й в крані пересохло знову,
чи у витоку замулять московіти.
Ось і геній лапіда́рний! По́вний!
Над Тара́сом замахну́в мохна́ту.
До́лю бра́тню зм’я́вши під підо́шву,
Ви́вів фо́рмулу «вітчизни» коструба́ту.
Стрепену́лась во́ля юдобо́ка,
Із замо́р’я розесе́їлась на гли́ну -
Там, із по́зи, глодоко́сті зве́лись што́рца,
Оброста́ти м’я́сом Украї́ну.
Вже проде́рли шо́ри кумаче́ві,
Ви́ткані безбожним словоблу́ддям.
Вже спини́ли по́ступи зірко́ві
"Некаше́рним, малосо́ртним" лю́ддям.
Кровото́чить другом да́на ра́на.
Волю кровію по ві́нця напоїли.
Жо́вто-сині, зе́ленню Кора́ну,
й нобіля́ту зви́вини пої́ли.
З дисиде́нтської, сою́зної бала́нди,
зна́ковий для ду́пи демокра́та,
став метеори́зм тає́нний - царським,
і кори́чневою ни́цістю відпла́та.
Не Йорда́ну й Я́хве - вічну сла́ву,
Не Неві́ карта́ві перели́ви -
Україні молодій, відпла́ту,
Восьмикла́сні мі́зки породи́ли.
Йго́ любо́в проме́жиною ту́хла,
За́дом, бо́ком, Олександра ла́дом.
Захаля́вний Йосип став протру́хлим
Мічиганським, рі́зьбленим, накла́дом.
Де спочи́неш кучеря́вий скла́де,
Су́каний з арха́нгельського льо́ну?
В Ге́рцля ді́тинці, чи Піськаре́вці,
Чи на вічнім па́горбі прокльо́ну?
Яку зе́млю цілува́тимеш від серця?
Коли сло́во в го́рлі ста́не ко́стю?
Зру́бки Кагано́вича? Шем Това,
Чи Шепти́цького й Шухе́вича роди́нці?
Ми не збрід, ми з Бро́дів, ми із мі́ста,
Де якось у вересне́ву днину
Засмерді́ла ру́ско-дойче ки́рза,
Звівши Бро́дських-украї́нців в домови́ну.
Пам'ята́ють Бродських мно́гі лю́ди,
Та уро́зріз нобілято-бу́лли
Розцвіта́є наше рідне мі́сто - Бро́ди,
У якому лишень Йо́сипа забу́ли.
(Михайло - Плосковітов, Тарас - Шевченко,
Олександр - декілька царів московських і таких же поетів)
січень 1996р., заспів - 2012р.
"Наше дерево..." липа, різьба.
Андрій Чернівець
Андрій Чернівець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Не хотів публікувати, бо "Геній" помер, але такий я вже злий, його ж весь світ слухає і по смерті. Хтось мусить відреагувати, бо що ми за народ тоді. Не люблю фашизму, навіть так уміло прихованого.
за дружбу між народами. Андрій Чернівець.
