Знов листопад скидає листя,
Роки шикуються у ряд,
А десь в життєвому захристі
Підкралась дата шістдесят.
Все починається з колиски,
Та все вертається назад,
Колись захмарне стало близьким
В рубіжній даті шістдесят.
Ще в друзях ходять випадкові -
Хто по залежності, хто ні,
Ще інколи дзвенять підкови,
Коли кохаєшся в вині.
А ранком сонце тьмяно світить,
Захрипли звуки мідних труб
І нащо бігти на край світу
За поцілунком ніжних губ.
Вже не вдається все відразу,
Планети не стають в парад,
Життя вступило в нову фазу:
Для тих, кому за шістдесят.
І кожен день уже не просто,
Змінила сивина окрас,
Хай може й рано до погосту,
Але до церкви саме час.
Бо рідше хочеться розгулу,
Душа втомилася від свят,
Ще вчора все доступним було,
А вже сьогодні шістдесят.
Ще вчора думи були блудні,
Загостреними відчуття,
А вже сьогодні пополудні
Згустились сутінки життя.
А може ще не перейматись
І чхати на усе підряд,
Ну що там ще така за дата,
Де сто? коли лиш шістдесят.
Ще можна стільки начудити,
Лише б дав Бог міцних підков,
Бо тільки научився жити
І свято вірити в любов.
Вже діти так не докучають,
Вже маєш все, чого хотів,
Вже й вороги тебе прощають,
А всі жінки і поготів.
Здається, що для щастя треба:
Краплину чистої роси,
Окраєць хліба, трохи неба
І щоб Господь гріхи простив.
Що в Бога треба ще просити,
Яких вершин і круглих дат?
Дай Боже трохи ще пожити
І після дати шістдесят.
Що ви))) я не з образливих))) Просто про той вірш, мені здалось, що вони вже дуже подібні))) Але це не як не змінило мою думку про Вашу творчість взагалі. Я залюбки читаю Вас і переконуюсь, що в Вас якісна поезія...
kalush відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ну, дякую. Відлягло від душі.
В мене просто інколи дурні бажання побалагурити, в тому числі від чужого імені на ту саму тему, але моїми інструментами.
Може це було тоді невдало. Прости, землячко.
Цілую.
