На шампурах із почуттів
Печеться сіра безнадія
З безглуздих недоречних слів,
Там де колись жавріла мрія.
Тікає спокій крізь думки,
Так гаряче що аж пече у грудях
Горять змарновані роки
В заледенілих болем грудях.
Останні кроки почуттів
Торкаються душевних струн
Я закричу-та вже без слів...
І ехом розільється сум.
Знедолені очі вдивляються в небо
Кричить в спину вітер : тікай!
А гостя у білому вже біля тебе
Шепоче крізь сон:відчиняй.
