Життя загадкове та не зрозуміле…,
Поки щось «до тямиш» - воно тобі сплило,
Стоїш і питаєш - що це було?
Не встиг і пожити, як «все загуло…»,
Поглянеш назад, чи поглянеш вперед,
Усюди «туман», сьогодення - не мед,
Та час іще є – збагнути життя,
І не зволікай, бо нема вороття…,
Ось, ти народився, ти ріс, ти зростав…,
Час сплинув швиденько, ось день і настав…,
І ти зупинився, питання «задав»,
Нарешті…, дорослим ти став…,
Молодість вважає – старості немає,
І ні що, ніхто - життя не зламає…,
Старість завітала - мудрість не прийшла,
До твоєї оселі дороги не знайшла…,
Отже, ще не пізно двері відчинить,
На шляху до «хати» – світло запалить,
Мудрість тоді зайде - старість віджене,
Та решта життя - свідомо мене…,
Кшисю, дякую за змістовний коментар, рада, що вам сподобався вірш..., на все добре,заходьте..., щодо ваших віршів, то маєте здібності до філософської лірики, це цікаво...
Ось така вона правда)) Влучно описана ця невідомість й незрозумілість , у якій ми проводимо більшу частину свого життя. А дехто й все життя цілком... Хтось так і не відкриє двері для мудрості... Дуже гарний вірш
Ніколь Авілчаду відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Кшисю, дякую за коментар та розуміння...,на все добре...