|
VII.
Тихі розмови в салоні, якщо це можна було так назвати, перекривав важкий гул літака. Більшість жінок сиділи мовчки, думаючи про своє. Альбіна час від часу відчувала на собі погляди прибулих вертольотом, певне жінки вже поцікавилися хто тут є дружиною комбрига.
Йшла третя година польоту, очікуваної посадки в Запоріжжі та Краматорську з якихось причин не дозволили. Почали плакати діти, комусь стало зле.
- Тут жінці погано стало! – покликали лікаря.
Знявши взуття та підтримуючи рукою великий живіт, вагітна лікарка перебиралася між матерями з дітьми, що сиділи та лежали на матрацах, з одного кінця в інший, надаючи необхідну допомогу.
З кабіни з відром в руках вийшов пілот – може комусь необхідно в туалет. Повідомив, щоб набиралися терпіння, летимо в підмосковний Клин. Відро передавали через голови з одного кутка в інший. Було душно, повітря не вистачало.
Після чотирьох годин польоту літак на кінець таки здійснив посадку в Клину. Не зважаючи на пізню пору, евакуйованих очікували. Були сервіровані столи у великому залі їдальні, підготовлені кімнати для відпочинку в готелі. Біля їдальні Альбіна кинулася в обійми Тетяни, колишньої сусідки по академічному гуртожитку, що очікувала тут на неї.
- Альбіночко, люба! – обціловувала подругу Таня. – Дізналася, що до нас везуть біженців із Азербайджану, впевнена була, що тебе з дівчатками зустріну. Може до мене відразу ж підемо? У нас є чим нагодувати вас і де покласти спати.
- Дякую, Тетянко! Та тут все організовано, необхідно після вечері відмітитися в списках прибулих. А завтра раненько нас повезуть на залізничний вокзал, то відволікатися не можна. Якщо тобі не важко, побудь тут з нами, поговоримо. Скільки ж не бачилися!
Швиденько перекусивши, Альбіна підійшла до Тетяни.
- Пам’ятаєш, як я тобі заздрила: «верблюди… міражі…» - перекривила саму себе подруга. – От дурепа! А воно й насправді все міражем виявилося. І вам, бідолашним, прийшлося тікати з того Закавказзя, будь воно не ладне!
- Та не біженці ми, а евакуйовані. Це різні речі. – заспокоїла Таню. – Зізнаюся, що й позаздрити є чому. Азербайджан – чудова республіка! Ти мала рацію.
- А джигіти, як?
- І джигіти гарні! – вже розвеселилася Альбіна. – У відпустку приїжджайте в гості, обов’язково! Такого моря, як Каспійське, ніде немає. І таких динь, і винограду, і всього-всього!
Проговорили у готелі половину ночі. В сльозах розпрощалися, бо стомленій важким перельотом Альбіні необхідно було хоч кілька годин поспати. Доньки, тільки-но поклали голови на подушки, відразу ж заснули.
VIII.
В Москві теж все було організовано на вищому рівні. На всіх вокзалах відкриті пункти прийому евакуйованих, виплачувалася грошова допомога на облаштування на новому місці, квитки видавали без всяких черг та тяганини. Наступного дня свекруха Альбіни зустрічала своїх «біженців», як називала вона рідних, обіймаючи біля вагона.
Після влаштування донечок в школу та відвідання військомату, Альбіна кілька днів відпочила і вибула назад в Азербайджан.
Сергій зустрічав дружину в аеропорту з радістю в очах та великим букетом в руках. Вона повернулася в гарнізон однією з перших. На вулицях Баку ще було багато військових та техніки, але вже відчувався спокій, чи то затишшя. Лише незагоєною раною на довгі роки залишилися чорніти могили на Алеї шахідів в Нагорному парку.
Натішившись один одним, Альбіна з Сергієм, взялися готувати каву.
- Як ти тут без мене справлявся? Що їв? Виразка не турбувала на нервовому підґрунті?
- Як і всі, в основному харчувався в їдальні. Якось попросив телефоністку, щоб купила для мене молока та приготувала кашу, бо й справді виразка нагадувала про себе. А дівчина, чи то злякалася, прийшла не одна, а з подругою.
Краще б він промовчав… Для чого такі деталі? Альбіну запевнила несподівана думка, що раптово виникла в голові: «Якби була справжня, широкомасштабна і тривала війна, як в Афганістані, у Сергія була б ППЖ*».
Поверненню Альбіни, а пізніше і всіх евакуйованих, жителі сусіднього з гарнізоном села дуже раділи.
Першою, як і колись, вгледіла Альбіну на території гарнізону старенька баджі.
- Альбіна… Альбіна! – розкрила вона обійми.
Крім імен бабуся не знала жодного слова з чужої для неї російської мови. Хіба що – ще «шкорка».
* «похідно-польова жінка»
Далі буде...
ID:
474436
Рубрика: Проза
дата надходження: 23.01.2014 08:26:43
© дата внесення змiн: 23.01.2014 08:39:08
автор: Галина_Литовченко
Вкажіть причину вашої скарги
|
