Ніч вже засинала у полоні клена,
І за плечі вітер ніжно обіймав.
Тихо причаїлась там любов шалена,
Ніби хтось на неї все іще чекав.
Загубила стежку, позмивали роси
Квіти під ногами...Лиш сама рілля.
А вона - чарівна і дарма, що боса.
Погляда їм вслід ще сумно звіддаля.
Обернулась гірко і сльозу згубила,
Пошепки "Прощайте" кинула до ніг.
"Я між вами жити і цвісти хотіла.
Ви мене прогнали. І холодний сніг
Буде поміж вами назавжди, навіки,
Він тепер нехай вам принесе тепло,
Як мене не буде"...Витерла повіки
І пішла в нікуди, як і не було...
