Розкажи мені сон. Де весна замалює, як хмари, солоні дощі.
Де у затінку крон помиратиме сум у долонях.
Буде плакати день – у прозорому, з сіна плащі,
І розгорнуті крила скресатимуть снігом на скронях.
Намалюй мені світ. Де із кольору неба всміхається рисами Бог.
Заколисує сонце, як німбом, достиглі в любові розлоги.
Де є щем і вогонь. Вони ходять, блаженні, удвох,
Мов загублені діти на диких, застиглих дорогах…
Покажи мені час. Розпростерті рамена його, мов піски…
Осідатиме пил сторінок у легенях орбіт й хмарочосів…
Хто народиться в росах моїх, серед снів, як не ти?
Безпричинний, нескорений мною ще й досі...
