КУДИ:
Сумщина, Лебединський район,
село Будилка
КОМУ:
Груші, що біля криниці...
А. Таран
Все більше нікому писать мені листи.
Залишилась, калино, тільки ти.
І. Драч
В городі нашім груша теж була –
Ще прадідів старезна сива дичка,
Квітуючи, лебідкою пливла –
До осені ж жовтіла, наче свічка.
Здавалось: небо обійма вона
Чи лебедем, чи полум’ям восковим…
Минали ж літо, осінь та весна –
I шелестіла груша листям новим.
І падали солодкі гнилички
У пиріжки, повидла та узвари.
Кошівки ж, відра, пазухи, мішки
У синю зиму вносили ті чари.
А груші залишалось лиш летіть
Над Загоріддям, струшуючи квіти…
Чи пам’ятаєш, брате, оту мить,
Як з небом нас єднали її віти?
Пілотами на груші ми були,
В її квіту ми відкривали зорі –
Весняний зумкіт крихітки-бджоли
Єднав наш спів у всекосмічнім хорі.
Ми Бердника пізнали дивосвіт,
I Лемову знайшли "Кіберіаду",
Братів Стругацьких – зоряний політ,
Уельса, Верна, Твена і Амаду.
Писала груша нам листи тоді,
Адресувала: Миші, Колі, Гриші
Ці вісточки в роки їх молоді –
I тихо падав той листочок з груші.
А ми все космонавтами були –
І лиш до хати кликав кущ калини…
Ті віти димом в небо утекли,
А ми до них всім серцем своїм линем.
Писать куди ж? –Лиш матері одній,
Такій старенькій, як та груша-дичка,
I свій же біль топити, наче лій,
На серденьку матусі невеличкім..
Ми так щасливі, брате мій, оцим,
Що є матуся – пісня калинова...
А груша всохла - лиш в листі твоїм
ЇЇ гілок вчувається розмова.
ID:
479479
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 14.02.2014 18:15:18
© дата внесення змiн: 08.04.2014 15:28:25
автор: Grigory
Вкажіть причину вашої скарги
|