|
Не зламана нестримна нездоланна,
У хвилях моря синьо-золотих,
Ти пливеш сюди моя кохана,
А вітер у моєму світі стих.
Стих, й не рухає потоки,
Холодні й сніжні, майже крижані,
Залишився слід єдиної протоки,
Куди пливу я десь на білому човні
Білому швидкому чарівному,
Серед хвиль кохання і журби,
Відчуває серце моє втому,
І кричить: якби ж.. якби.. Якби!
Якби ж тебе я все ж побачив,
Закохався і більше не блукав,
Свою долю колись уже пробачив,
Там де яструб часу пролітав
Вільний сильний і прекрасний,
Високо так тихо й крадькома,
Змінюючи змахом цей день ясний,
Він летів же із тими двома
З двома, що долю об'єднавши,
Віддалися часу так навік,
З криниці й мов не прочитавши,
Напились водиці й ринулись в потік
В прозорий тихий нездоланний,
Захоплені в лапи часу,
Їх захватив яструб незламний,
З криком: "Я вас понесу".
І несе вже майже вічність,
Бо обіцянку свою береже,
Знайшовши в душах мелодійність,
Їх кохання яструб стереже
Постійно вірно невблаганно,
Бо одну лиш пару він зустрів,
З часу коли втратив ту кохану,
Заради якої в небо він злетів.
Злетів і все закінчилось погано,
Його кохана зрадила життю,
Бо пішов він так неждано,
Залишивши по собі лиш статтю
Холодну темну і незмінну,
Забрала смерть його життя,
А вона шукаючи свою заміну,
Покинула усі рамки буття.
Рамки, що стримували душу,
Щоб серце билось у грудя́х,
А я кохання не порушу,
А ти шукай мене у своїх снах
Мрійливих радісних чудових,
Там де я завжди твій ідеал,
А ти об'єкт усіх мрій нових,
Коли ж я це твій провал.
Провал, бо ти прекрасна завжди,
Навіть перестрибуючи вал,
Що долі скориться назавжди,
І ти ж таки мій ідеал
Не зламана нестримна нездоланна,
У хвилях моря синьо-золотих,
Ти пливеш сюди моя кохана,
А навкруги ж цей вітер ще не стих.
14.02.2014
ID:
480160
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 17.02.2014 21:57:31
© дата внесення змiн: 28.02.2014 00:29:29
автор: Сержак
Вкажіть причину вашої скарги
|