А вчора зірвалася знову війна,
Безглузда, пуста і кривава –
І болі спиває народ мій до дна,
Гірку пожинаючи славу.
Зірвалась з-за ситих та ласих панів,
Що крадуть або недокрали –
Тож ллється народу зневірений гнів,
Та плачуть матусі немало:
Голови склали сини дорогі
За совість, за честь, за свободу –
А смерті радіють одні вороги,
Вготовивши ланці народу.
Каміння, гранати, пляшки і вогонь
Життя в них забрали навіки –
Лиш Матінка Божа збира до долонь
Горя пролитого ріки.
Вливається з болем до кіс сивина,
І плаче уся Україна:
«Війна ж ти проклята, проклята війна!
Для чого забрала ти сина?..
Він сіяв на ниві зерно осяйне,
Він мріяв до зір долітати…
Прошу ж тебе, клята, зроби хоч одне:
Верни мого сина до хати…»
«Боже мій милий! - Крізь плач жебонить. –
Зціли Україні всі рани,
Спини братовбивство лихе в оцю мить,
Дай миру від Дону до Сяну!
Народе! Ти чуєш? То хочуть пани
Нас вкорте в шматки розірвати,
Для цього вготовили ланці війни,
Каміння, пляшки та гранати!
Народе мій, чуєш? Спинись у бою!
Бо дзвонять всі церкви набати,
Бо ділять єдинеє – волю твою
Бо в крові Україна-мати!»