Це було у Баграмі, а можливо , у Кандагарі,
На розпечених каменях хлопці відпочивали.
Земля плавилась, сонце нестерпно гріло,
А солдатам додому назад так хотілось.
Їм вчувалися запахи рідної хати,
Там на стрісі клекочуть малі лелечата,
Пахне яблуні цвіт...В кухні - мати,
Що зібралась обід запашний готувати.
А в криниці – холодна джерельна вода,
І земля в нас від крові не бура .
Але доля солдатська сувора така,
Що сюди ми служити прибули.
Третій день у палючих пісках,
Третій день без зв’язку та їжі.
Не залетить сюди і птах,
«Бетеер» сюди не заїде.
Може, хтось і зневіриться , брате,
Бо нестерпно відрізаним жити…
Та врятує нас запах м’яти
І молитва, яку буде мати творити.
