Немов велика чорна хмара
Висить над рідними стежками.
Немов якась страшна примара
Все ходить-бродить поміж нами.
Хапають діти родичей за руки:
"О, мамо, матінко! Та що ж це є?"
"Це, сину мій, це - щастя запоруки,
Це - революція! Така вона вже є."
"Скажи, матусю, революція - це добре?"
"Синочку, рідний, не питай!
Вони-то борються, і може хтось поборе.
І засіяє в небі водограй"
А хлопчик дивиться і вже не бачить сонця:
Затягнуто все стягами до краю.
І тільки чує, мов з небесного віконця:
"О, зупиніться, діти, я благаю!
Мені так боляче, так давлять каплі крові,
Залишені на камені та плитах."
Прислухайтеся ж, браття, бо в цім слові
Співає-плаче мати-Україна.
(01.12.13)
