Чи хтось засудить жінку Лота,
Хотіла глянути востаннє-ж бо, на дім.
Чекала звична у садку робота
І хліб печеться. З комина, он дим.
Хотіла жінка, хоч краєчком ока
Поглянути, чи квіти розцвіли.
І чи скрекоче на гіллі сорока,
Ще й пес чомусь завив. Не кликнув би біди.
Ну, як не оглянутись молодиці,
Щаслива була там із Лотом і дітьми
І рушники, і образи в світлиці
Надії на прийдешній день були.
Поглянула. Кому біда із того.
І скам'яніла. Грець із тим.
Та, навіть, кам'яна вдивляється в дорогу,
Яка веде в рідненький дім.
Як жінка Лота щораз оглядаюсь
На хатку білу в яблуневім квіті.
І,певно, й скам'яніла б, - не покаюсь,
Бо лиш за погляд все віддам на світі.