А якщо уявити: життя-
великий Автобус.
В потертiм салонi -
"кожної тварi-по-парi".
За склом закiптюженим-
Мiста байдужий космос
i плаває Сонце
мiж сiрих дорiг в узварi.
Не робить зупинок
i не оголошуе станцiй
мiстичний Водiй,
що до мене -
завжди спиною.
Мiж крикiв "Ганьба!"
i квiтучих гучних овацiй
йде Тиха Вiйна,там
де лiктi - найперша зброя.
Утомлено топчеться
згорблена Сива Старiсть,
ковта валiдол,
не здiймае очей на пики,
що сито сидять,
"увінчані" псевдо-святiстю...
I зло найсмiшнiше-
затоптанi черевики.
I квола Любов
демонструе щомить загалу
потертий квиточок
Посвiдчення Iнвалiда.
I хтось її садить собi на колiна,
вгощае салом...
А дивний Автобус все їде
кудись. Все їде.
А я крiзь щiлину бачу
шматочок Неба
i надпис над контуром
сонних дверей,
що треба...
( У разi аварїї?
Тільки? )
ЗIРВАТИ ПЛОМБУ.
ПIДНЯТИ КРИШКУ.
НАТИСНУТИ КНОПКУ.
ВIДКРИТИ ДВЕРI ВРУЧНУ.
А якщо відмити автобус,
Пустити - точно по графіку.
Щоб не переповненим був,
А міжнародним?
Щоб крісла - м'які і зручні,
Є відео та навушники,
І зручно у ньому
Всякому там народу!
Сидить там і старість, і юність,
Ніхто не лається,
А лише пісню одну, веселу, заводять!
Ну, і кому вже зовсім забракне духу -
То на своїй зупинці
Завжди виходить...
уляна задарма відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
...якщо чесно - позавчора iхала у "маршрутцi" на роботу i була мiцно притиснута майже носом до таблички ,де "зiрвати пломбу ...ну i т.д."...поки iхала-вивчила...