На далекім гірськім перевалі,
Де ховається сонце за камінь,
Там солдати весну зустрічали,
Ловлячи кожен сонячний промінь.
І згадали у мить відпочинку,
Яка в кожного вдома весна,
І побачили рідну хатинку,
Біля неї - матуся сумна.
А у нас навесні по селу ручаї
Розливаються мовби потоки,
І по них паперові пливуть кораблі,
Їх ведуть хлопчаки ясноокі.
А у лісі така невимовна краса:
Білий ряст, мов фата наречених,
Із-під снігу до сонця уже вироста
Молоденька травичка зелена.
