Для тебе зайві ці недоречності,
емоції зашкалюють відвертістю
колишуся у своїх зречностях
котрі за життя зплекані...
Тепло живильне у світлій аурі
закинув душу в одиночну камеру
занедбана чомусь і покинута,
в глибини бездонні поринута.
Оплакана життєвими силами,
обіймами й небесними крилами
душею тобі, невідчутою,
не вірю, невже забута я...?
Короткими днями, пригніченість...
Тисне серцева понівеченість
весняним ранком відроджуюсь
з бездонної ночі оговтуюсь.
