Того не маю, що хотів,
Хоча в душі ще бовваніє,
Не дивлячись на плин років,
Загублена з дитинства мрія.
Та інколи, у тихих снах,
Десь вдалині її вбачаю
Й підбитий на семи вітрах
Вдогін за нею поспішаю.
Та ранок мрію хоронив,
І дійсність сірістю ставала,
І те, чого так не любив,
В покірне стійло заганяло.
Навколо люди лопотять,
Від каблуків асфальт прогнувся,
В самітності кудись спішать…
Невже для цього я проснувся?
Дивлюся стомлено в вікно…
Омріяне не здам без бою,
Назавжди заберу його
У світ довічного покою.