Одного дня всі люди перетворювалися на ангелів.
Ні, у них не виростали крила (якби вони їх побачили, то неодмінно полетіли б далеко від Землі).
У них не з’являлися німби над головою (якби вони лишень їх відчули, то неодмінно попрямували б наввипередки до Олімпу).
Тіло людей просто окреслювали золотаві контури, які з усіх боків сіяли аж до прозорості.
Це неймовірне видовище!
Ти дивишся на людину, а вона ось-ось розтане у повітрі, зіллється з атмосферою, увійде в мелодію і відродиться зранку росою на траві.
Але світло сяяло лише декілька секунд.
Воно згасало, як тільки відчувало, що людині до нього байдуже.
Люди йдуть, біжать, поспішають і запізнюються.
Чим швидше вони починають рухатися, тим на довший проміжок часу вони запізнюються.
А куди вони запізнюються?
Вони запізнюються до життя.
Безумовного, справжнього, вічного, безкінечного життя людини.
Ні, навіть не людини, а ангела з подобою людини.
А куди ж тоді вони поспішають?
А нікуди.
До ілюзії, до фальшивих, несправжніх фрагментів буденності, які забезпечують стабільність на деяку мить.
Ні, навіть не стабільність.
Це лише хибне уявлення про стабільність.
Люди хочуть вірити, що вони живуть.
А насправді вони лише поспішають жити.
Поспішають, але не живуть.
І не помічають, що вони перетворюються на ангелів.
Щодня, щоночі, щогодини, щосекунди…
А для ангелів стабільність не потрібна.
Вони прагнуть до розвитку.
Вони змінюють свою подобу.
Вони живляться енергією світла та існують заради невагомості.
Вони складаються з мільярдів унікальних елементів, які забезпечують унікальність світу, Всесвіту в цілому та всієї Галактики.
І немає жодного однакового ангела, навіть жодного подібного.
Їхні елементи унікальні, як унікальна природа.
Вони можуть обмінюватися цими елементами між собою.
Знаходити для себе те, чого їм не вистачає і віддавати надлишок своїх ресурсів для інших.
Так забезпечується життя і безсмертність Всесвіту, а разом з тим вічне існування ангелів.
Як шкода, що люди не відчувають, коли вони перетворюються на ангелів…