Дорога справжня - завше лиш пряма,
І лише до добра - дорога справжня.
( Б. Олійник, "Дорога")
На роздоріжжі знову став нівроку:
От, Господи, в халепу втрапив як –
Робив, як міг, доріжку нешироку,
А от зайшов у яр, а чи байрак.
Куди не гляну – всюди роздоріжжя,
На сім вітрів підв’язуй постоли,
Що не зробив – забрали часу хвижі,
А що плекав – болюки розмели.
Сльоза та страх взялись сліпити очі,
Шепоче зло: «Не вартий ти і тлі!..»
Та що вже є – молюсь я серед ночі,
Та стежку знов шукаю на землі…
Я у людей випитую дорогу:
Куди мені іти, а чи не йти?
Та ще прошу у Бога я підмогу:
"Мій Господи, стежину освяти!"
Світанок… Чую: кобза десь рокоче,
І ніжно так співа Святий Кобзар:
"0, сину мій! Чом плачеш серед ночі?
Об землю лихом – та гопак ушквар.
Ти знаєш, сину, як шукать дорогу?
Шукай пряму – то справжня завжди є,
Та дякуй всім за милість і підмогу,
Даруй своє, не тронь же несвоє.
Учись в людей добро творити людям
І хліб даруй і злидарю, й царю –
На роздоріжжі стежка твоя буде,
Лише почуй, про що я говорю…"
Отож шукаю завтра в своїм нині,
Прямую без закрутів у свій рай
Лиш бачить в мирі ранки України,
Та торувати стежку у свій край.