Завмерла сторінка - сповідь твого життя.
По швах розповзались мрії, надії, тощо...
І словом з минулого мама твердить: "Затям,
не буде споко́ю без сотні щоденних про́щень".
Ніхто не навчив життю з почуттям вини,
із болем від власних слів і сліпим безсиллям.
Хоч хтось би порадив: "Всі ці думки - жени!"
Та гра у мовчанку схожа на божевілля.
На краплях терпіння збудований п`єдестал
і сонце ще трохи світить, але не гріє.
Пробачить не кожен, кого за життя дістав,
насправді, дістав, а не у блакитних мріях.
На старість, як завжди, совість немов ножі,
Знов лезами починає ятрити душу.
Хоч, мабуть, запізно каятися й тужить
та все ж таки спробуй камінь проще́ння зрушить.