Ой, плету, плету віночок
Водою пускаю…
Гілочка верболозу, ще одна, тоді кленова, знову верболіз…
Ой, плету, плету віночок
Водою пускаю…
Пальці швидко перебирають, переплітають гілля, наче нитки життя…
Ой, плету, плету віночок
Водою пускаю…
Доля до долі, подих до подиху, пісня до пісні, погляд до погляду…
Руки вправно сплітають вінок. Вся магія свята Івана Купала плавно вбирається в нього і водночас множиться. Гуляння продовжуються. Десь збоку чується безладний спів тих, хто вже відгуляв. Навколо лунає музика, що вже перестала гостро врізатися в чари, які обплутали берег річки в купальську ніч. Є тільки вінок.
Ой, плету, плету віночок
Водою пускаю…
Остання гілочка верболозу лягла в руку, вправно зв’язала вузлик. От і все. Вінок сплетений. Чомусь не віриться, що все тільки людська вигадка. Надто багато чар снує довкола, надто чисте і світле повітря, надто гаряче і казкове.
Ой, плету, плету віночок
Водою пускаю…
Рука торкнулася річкового плеса, потривоженого лагідним листям клена. Вінок ліг на воду. Рука відпустила долю, що попливла за течією. За кілька метрів почувся голос, що пробрав до самих кісток: “О хлопці, я вінок піймав!” Власник голосу обернувся і випадково глянув на ту, яка той вінок сплела…
Доля до долі, подих до подиху, пісня до пісні, ПОГЛЯД ДО ПОГЛЯДУ…
Ой, плету, плету віночок
Водою пускаю…
6.07.2009 р.