|
І все на світі треба пережити,
бо кожен фініш — це по суті старт.
І наперед не треба ворожити
і за минулим плакати не варт…
Ліна Костенко
2 (продовження)
- До дошки піде… - в класі від тиші заболіло у вухах… Кожний сидів і думав, що сьогодні не його день, що потрібно було все-таки повторити останній параграф і навіть, ставились риторичні запитання: «А навіщо мені та історія?..» Та все це було у думках, а коли звучало прізвище «невезунчика» на той час, то згадувалося навіть те, що й не вчилось зовсім (а, можливо, й не було в історії).
Таня сиділа спокійно, не можна сказати , що вона все знала, просто за всі роки викладання історії в їхньому класі, вона зрозуміла таку закономірність: вчителька викликала її до дошки лише наприкінці чверті. Останні уроки – це був її вихід, тоді Антоніна Сидорівна «проганяла» її по декількох темах і садила на місце. Звичайно, за чверть Таня мала тверде «п’ять». Вона в Антоніни Сидорівни не була улюбленою ученицею, ні, просто клас, в якому було більше тридцяти учнів опитати за урок не можливо. А тому увагу вчителька приділяла більше тим «юним історикам», в знаннях яких мала сумніви. Крім того, Таня була дочкою вчительки, тому тут само собою розумілося, що контроль був ще з дому (як вона може не повчити уроки?)
Антоніна Сидорівна була із тих вчителів, яких у школі побоювалися: суворий погляд, серйозна мова, ніяких жартів. У неї всі дії були чіткими, урок починався вчасно, дисципліна була жорсткою.
По парті пролетіла записка і впала на підлогу. Микола, що сидів з Танею за одною партою, так вчив дати з історії, що й нічого не запримітив. Таня знала, записка належала їй, але від страху у неї пересохло у горлі, тому що вчителька краєм ока вловила цей падаючий клапоть паперу. Те, що її могли посварити при однокласниках, це півбіди, далі сценарій міг би бути таким: Антоніна Сидорівна в учительській віддасть записку мамі, а та в свою чергу, прийшовши додому, розказуватиме Тані чим займаються на уроках, і… прощавай суботній вечір, який готувався в школі. Попри всі побоювання, Антоніну Сидорівну не зацікавила ця переписка. Фу! Пронесло!
Зверху був зазначений адресат: «Шевчук Тетяні», а всередині: «Прийду після 21. С.», - таким був зміст таємного послання. Сашко, хлопчина на рік старший за Таню жив у Бистричах тільки у другому кінці села, навчався в тій же школі, що й вона. З ним по-сусідству жив Танін однокласник – Толя Федорук, от він, зазвичай, і виконував роль поштаря Пєчкіна між Танею і Сашком. Швиденько зіжмакавши той папірець і запхнувши його до сумки, дівчина зробила вигляд, що нічого не було.
Біля дошки йшло жваве обговорювання нової теми. Антоніна Сидорівна викликала двох учнів і створила умови для дискусії, такий активний процес сприяє кращому освоєнню нового матеріалу: учням цікавіше сприймати і дати оцінку подіям. Таня, вже спокійна, сиділа і слухала той діалог, інколи про себе повторювала ключові фрази дискусії. Дзвінок нагадав, що закінчився останній урок п’ятниці. Завтра субота, п’ять уроків і… вечір у школі. В цю суботу вечір готувався їхнім, дев’ятим класом, Тема була – «Історія танцю». Так уже в школі повелося, що старшокласники по черзі готували щосуботи вечори. Основна частина мала бути цікавою, тому що по підготовці велося своєрідне змагання, кожен клас старався «переплюнути» попередника, але основною метою постановки таких вечорів були танці. Після основної частини вечора години дві-три грала «естрада». Хлопці-старшокласники, вони ж були учасниками шкільного вокально-інструментального ансамблю, своїми голосами зачаровували не тільки вчителів та учнів, а й молоде населення села, яке підвечір стягувалося до шкільної актової зали.
Таня, накинувши на плечі плащ, роздавши всім однокласникам «па-па» і «до завтра» вийшла на ганок школи, там її з ніг мало не збив першокласник, який вилетів із-за повороту. Він спочатку зашарівся, а потім, кинувши їй щось на зразок: «Що? Не видно куди йдеш?», погнався далі. Дівчина відкрила себе на зустріч весняному вітру, він підіймав їй розстебнутого плаща, намагався розплести косу, яку Таня дбайливо щоранку заплітала, але під кінець навчання вона вже просилася розплестися. Таня любила банти, вона їх одягала в урочисті і святкові дні, а в будні була просто коса, яку мама категорично не давала підрізати. Весна вже дихала на повні груди: квітень місяць закінчував володарювати, він замітав на ходу вишневим цвітом, п’янив ароматом квітів і найголовніше – дарував надію на гарне майбутнє… адже закінчується навчальний рік.
- Тань, зачекай, я забула в класі зошит, зараз разом підемо! – Галинка, однокласниця Тані кричала їй через вікно. Вона жила не далеко від неї, і в школу, інколи зі школи вони ходили разом. Таня обернулася, кивнула «згода» і стала ще ловити солодкий нектар весни.
Далі буде…
http://viriny.in.ua/index.php
ID:
495338
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 27.04.2014 19:09:59
© дата внесення змiн: 29.04.2014 19:39:50
автор: irinag
Вкажіть причину вашої скарги
|
читаю, продовжуй 
